Граблі минулого

Аналізуючи будь-який політичний процес, завжди потрібно звертатися до його витоків, себто до історії, бо ж і вивчають її для того, щоб не повторювати ті самі помилки. Свідомо можу зазначити, що наші політики її не знають, як і не мають найменшого уявлення про те, що історія має властивість повторюватися у своїх найгірших проявах за нерозумного керування країною. Не має майбутнього та держава, народ якої не знає власної історії. Взяти до прикладу поляків, це люди, які знають усі важливі події та процеси, які протягом багатьох століть відбувались у їхній державі, люди, які не повторюють старих помилок. Чи не нагадують вам ні про що такі рядки:

«На майдані коло церкви 
революція іде. 
— Хай чабан! — усі гукнули,— 
за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,— 
гей, на коні, всі у путь! 
Закипіло, зашуміло — 
тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви 
постмутились матері: 
та світи ж ти їм дорогу, 
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає. 
Замовкає річ… 
Вечір. 
Ніч.»

Більшість з нас, українців, не знає навіть автора цього вірша, а варто б. Вірш написаний Павлом Тичиною ще у 1918 році. Можливо, якби кожен з нас прочитав його вчасно, ми б не допустили до влади чергового «чабана», який знову вбачатиме у нас стадо овець.

Граблі минулого тюкають нас по лобі, ми ж маскуємо рани від них кремом обіцянок, а потім невдоволені порушенням псевдоспокою, знову стаємо до революції…