Марк Леві «Піти, щоб повернутись»«Раз за разом постає одне і те саме питання: як владі вдається перетворювати нормальних людей в заплічних справ майстрів, як може батько сім’ї повертатися додому, цілувати жінку і дітей після того, як цілий день мучив і вбивав інших жінок і дітей?»
Питання порівняння Помаранчевої революції та Революції гідності для мене вже давно є вичерпаним та недоцільним. Про це можна було писати на самому початку, коли студенти відреагували на призупинення процесу підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, вийшовши на Євромайдан. Тоді я б сказала, що поєднує ці дві події спільна ідея, однакові людські цінності, бажання жити краще…
Та пройшов час… Недарма події 2013-2014 рр. називають Революцією гідності,
під час неї все більше людей усвідомлювало, що таке гідність і з чим її їдять.
А от негідно було зі сторони влади розганяти мирну демонстрацію звичайних
студентів, які вийшли за ідею; негідно було стояти проти народу; негідно бити
жінок та дітей, коли вдома свої ж жінки та діти; негідно втікати з країни, не
підтримавши своїх побратимів; негідно досі не звертатись до народу, якщо ти
президент, не мати з ним ніякого контакту; негідно, перепрошую, ходити на
золотий унітаз, коли люди доживають свої останні дні через те, що не можуть
собі дозволити нормально харчуватись, та ще й годувати власну сім’ю за мізерні зарплати та пенсії, коли ж у будинку
вельмишановного президента свиням на їжу виділяли більші кошти, ніж прожитковий
мінімум; негідно було стояти на Антиєвромайдані за те, що тобі заплатять 200
гривень і ти зможеш купити матусі подарунок на День народження, в той час, коли
люди гинули під кулями на Євромайдані, а
матері полеглих не знали, як далі жити і для них найкращим подарунком було б
життя їхніх дітей; негідно було сидіти вдома, вже негідно було мовчати…
Хіба можна порівняти ці події з революцією, яка була через фанатичне
ставлення до кандидата в президенти та надій на зміну принципу керування державою?
То була революція фольклорно-політичного характеру, після якої всі лише
заговорили про те, що наш народ може повстати за умови об’єднання спільною ідеєю, то був лише початок…
Так само, як і недоцільно, на мою думку, порівнювати та обговорювати після
Революції гідності діяльність та оперативність журналістів, коли більшість з
них стояли на майдані і гинули під кулями… Можу тільки сказати про ганьбу тих
журналістів, які дозволяли собі подавати неправдиву інформацію про події з Майдану,
про ганьбу російських ЗМІ, які й зараз беруть на себе забагато, розказуючи про
погоду в Москві, Ярославлі, Нижньому Новгороді, а також Криму, Харкові,
Донецьку та Луганську, не запитуючи людей, чи хочуть вони того. Україна єдина!
Слава Україні!