Вже вшосте у стінах Кам’янецької фортеці проходить фестиваль «Республіка». Вже
втретє сюди приїжджаю я.
Це вже втретє я роблю фото фортеці з одного ж ракурсу. І втретє тішуся красою нічного міста і настільки вдалим вибором локації.
І щороку мене, мов вперше, заворожує поєднання двох, на перший погляд
зовсім недотичних речей, як-от сучасна українська музика і старовинна фортеця.
Часом здається, що від неймовірного спалаху емоцій знесе дах не тільки
фестивальникам, а і будівлі.
За 6 років ці стіни бачили все.
І проливний дощ, і пекуче сонце, і сміх, і сльози відвідувачів. А цьогоріч навіть
кіз, які пили з нами з джерела. Здивовані були і ми, фестивальники, і рогаті.
Стіни бачили, як у хлопця вкрали піжаму жирафи. Він хотів розповісти це
усьому фестивальному світу. І ми щиро переймалися тим. Заспокоювали як могли:
хто – цигаркою, хто – словом, хто – обіймами. Хлопче, я сподіваюсь, ти пережив
цю втрату.
Стіни бачили навіть мавпу під час виступу Кургана&Агрегата. Мавпа, до
речі, цього року була символом фестивалю. І мавпа знайшла мене потім у
фейсбуці.
Кам’янецькі стіни бачили, як люди бігли на Кургана&Агрегат,
а потім йшли на виступи таких серйозних виконавців, як-от Animal Jazz.
Це, між іншим, моє особисте
відкриття. З перших слів, з перших
музичних партій. Звучить пафосно, але вони справді заділи за живе, доторкнулись
до серця і засіли далеко-далеко в душі. Без їхніх треків відтоді не проходить
жодного мого дня.
І це стосується і Кургана&Агрегат, і Animal Jazz!
А от після виступів OwamO, Shanti People, Detach, Vivienne Mort я вірю в
те, що молоді українські гурти ще підірвуть Україну. Вірю, що обличчями музичних телеканалів
скоро стануть саме вони. Вірю, що українська пісня як така має право на життя.
Вірю, що немає нічого більш сильного, ніж тандем душі, музики, атмосфери і
голосу.
Я тікаю сюди за тісною, теплою, знайомою атмосферою втретє і не востаннє. Приїжджаю
сюди, як додому. Набираюсь сил
на рік – і повертаюсь до повсякденності.
