«Республіка» - на десерт

Після літніх «Файне місто», «Бандерштат», «Захід» вже вп’яте на десерт маємо осінню «Республіку». Цьогоріч виправдано осінню, бо дощ не припинявся 3 фестивальних дні. Хіба іноді погода таки давала можливість збігати немісцевим по дощовики у центр…і не змокнути дорогою. Зі сцени чуємо слова ведучих: «Це найбільш дощові дні, які коли-небудь були на «Республіці». 

Мимоволі пригадуються минулорічні колоритні умови: неймовірна спека, прокидались від палючого сонця, а рятувались габаритним фонтаном, чи то пак басейном у центрі міста.Проте погода ніяк не впливала на настрій відвідувачів, ще напередодні фестивалю люди почали займати місця для наметів. Таке стратегічне мислення допомогло фестивальникам, бо людей цього року, вочевидь, вдвічі більше, ніж попереднього. Тому місць у Кам’янецькій фортеці мало не забракло.

А на новій локацій «Республіки» «ART DVIR» вже чути милозвучний голос «Dakooka». Солістка запевняє, що не очікувала на те, що майже усі пристуні знають слова її пісень. Обіцяє після власного виступу разом з фестивальниками піти на такий жаданий усіма концерт «ДахаБраха».
Під враженнями повертаюсь після виступу хедлайнерів першого дня, київського етно-гурту «ДахаБраха». Професіоналізм та віддачу гурту чути одразу, вони гастролюють і за кордоном. Усвідомлюю, як все-таки мало треба для морального та культурного задоволення: неперевершена українська пісня під супровід тих таки музичних інструментів. Емоційно виснажена та знесилена дорогою, лягаю спати.

Ватрі – бути!

Цьогоріч пробуджуюсь не від сонця – від стукоту дощу, хоча краєвид звідси відкривається неперевершений, забуваю про негаразди. Сьогодні моїм «туманним Альбіоном» (в прямому сенсі цього виразу) будуть стіни Кам’янецької фортеці. А поки відчуваємо себе Прометеями – намагаємось розвести вогнище та зварити супу. Ватрі – бути, а от супу – не зовсім. Наминаємо суп з трохи недовареною картоплею. Гаряче сирим не буває, як кажуть.

Найочікуваніші

Дощ трохи припинився, стрімголов лечу на «Вагоновожатые» – слухатиму електроніку та Слєпакова, колишнього соліста гурту «И Друг Мой Грузовик…».

Опісля за моєю программою – білоруські «Brutto». «Ми з Вами, брати», – говорить Сергій Міхалок. Тим часом, під час виступу гурту, стартує футбольний матч «Білорусь-Україна. Ведучі жадають братської нічиєї… Разом з матчем починається дощ. Радше ливень. Рятую техніку…

Остання – «ONUKA». Електронне звучання підсилює гучний звук трембіти. Колоритні дівчата пританцьовують біля своїх інструментів. Увесь спектр звуків однозначно не передається через навушники…

Немає часу пояснювати – тікай!

Зранку наша палатка перетворилась на потопаючий корабель, вирішуємо не жертвувати власним здоров’ям – біжимо на вокзал, поки дощ трохи припинився. З неба періщить вода, а у нас – 3 години дороги до Хмельницького, потім – 12 годин на вокзалі, і на завершення – 5 годин в потягу до Львова. Думаєте, шкодуємо?

Навряд чи б осінь почалась так колоритно, якби ми:

-   Не почули наживо виступ найулюбленіших гутів;

-   Не вчились виживати в екстремальних умовах, зокрема рятувати намет, розпалювати вогнище під дощем, стрибати в болоті на концертах, рятувати фотоапарати, знаходити їжу, зберігати речі сухимим, ходити в душ під пляшкою тощо.

-   Не побачили шикарні краєвиди;

-   Не потрапили до кіл «фестивальної сім’ї»;

-   Щоразу на пропускних пунктах не чули від охоронців щире «дякую»;

-   Не чекали на потяг 12 годин у стінах хмельницького вокзалу;

-   І не знаходили в тому всьому чогось збіса файного.