Відверто кажучи, мені вже давно
хочеться поговорити про досить-таки неформальну штуку, як менталітет нашої
країни.
Сьогодні запізнювалась на маршрутку, доки вибігла з
магазину, двері вже зачинились. Я носом в ніс опинилась перед нею,
постукала у вікно, помахала рукою, зробила ще декілька рухів, які чітко дали
зрозуміти, що я б хотіла приєднатсь до сидячих там. І як на вашу думку?
Пасажири, помітивши мене, попросили водія зупинити автомобіль? Можливо, ви
думаєте, що здійнявся галас з проханнями про допомогу? Чи один за одним люди
почали виходити з маршрутки в знак власного протесту та підтримки неуважності з
боку водія? Може, з криками відкрити двері люди накинулись на нього? Можливо,
вони власноруч намагались припинити рух автобуса?
НІ.
Усі сиділи непорушно, дивлячись мені у вічі,
розглядавши мій одяг та оволодівшу мною паніку. Деякі посміхались, деякі
обернулись в іншу сторону, дехто з них щойно знайшов щось цікаве та інтригуюче
у своїй сумці. АБИЩО, тільки не прохання зупинитися! Я не дивуюсь...
УКРАЇНА!
А якщо б я поспішала рятувати чиєсь життя... Або
запізнювалася б на співбесіду, яка вирішуватиме моє майбутнє. А може я
запізнювалася на потяг? Авжеж, залізничний знаходиться не в тій стороні, я без
валізи та не у відповідному одязі (для рятування чиєїсь долі). Та де ж ваша
людяність, ЛЮДИ? Накінець, ви ж самі можете у будь-який момент опинитися в
такій ситації. Чи вам невідомо про "ефект бумерангу"? Ні? ДАРМА.
Немає коментарів:
Дописати коментар