Пригадалось

То,певно, так весна чарує

Примхливістю останніх днів.

Надворі травень ще вирує,

А я лише тобою цвів.

Не цвів так квітень, не вдалося й травню.

Так пахнуть може лиш людська душа,

Коли себе присвячує коханню,

І за те все не просить ні гроша. 

Недитяча казка, або Як москалі нас заживо ховають

Никогда мы не будем братьями

ни по родине, ни по матери.

Духа нет у вас быть свободными –

нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили "старшими" -

нам бы младшими, да не вашими.

Вас так много, а, жаль, безликие.

Вы огромные, мы – великие.

Анастасія Дмитрук, сучасна поетеса

Твір Степана Васильченка «Ось та Ась» хоч і прийнято вважати думою-казкою за всіма жанровими ознаками, проте він явно орієнтований не на дітей, а на значно доросліших читачів. Позаяк автор вибудовує свій сюжет навколо одвічної проблеми українського народу – боротьби за свободу і незалежність, за вільне життя без російського гніту та можливість власноруч творити світле майбутнє без настанов та вказівок «наших братів».

У своєму творі Васильченко у метафоричній формі відобразив увесь трагізм українсько-російських відносин, тернистий шлях становлення українського народу як повноцінної нації під постійним впливом східного сусіда. Всього у кількох сторінках авторові вдалося передати багатовікову історію ворожнечі, підлості, зради, яка почалась ще за часів Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, – і триває досі…

Протягом віків Росія робила все, аби знищити Україну як незалежну державу, а українців – як націю, заживо поховати українську культуру, мову, традиції… На прикладі ставлення москаля Ася до козака Ося у казці  продемонстровано підступні плани Московії, ганебні утиски Російської імперії, жорстокі заборони СРСР, наполеонівські амбіції та манію величі сучасної Росії. Проте, варто зауважити, що поряд із невіглаством та зверхністю росіян, Васильченко висміює довірливість та майже дитячу наївність українців, які чи то через надмірну доброту, чи то через недостатню рішучість, не завжди можуть дати відсіч ворогу.

Проводячи паралелі між думою-казкою «Ось та Ась» та нинішньою ситуацією, мені пригадався вірш Павла Тичини, який, що доволі цікаво, теж написаний у 1918 році:

На майдані коло церкви
революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули,—
за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,—
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви
посмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч.

Чи не нагадує Вам цей вірш нашу Революцію Гідності? Після таких творів, їхніх авторів можна вважати воістину провидцями, здатними пророчити майбутнє. На превеликий жаль, більшість українців не читали і не знають ні думи-казки Васильченка, ні вірша Тичини. Хоча, мені здається, саме вони мають бути, як мінімум, в шкільній програмі. Ймовірно, якби кожен з нас прочитав їх вчасно, ми б не допустили до влади чергового «чабана», який знову ж таки вбачатиме в нас стадо овець… Граблі минулого тюкають нас по лобі, ми ж маскуємо рани від них кремом обіцянок, а потім, невдоволені порушенням псевдоспокою, знову стаємо до революції…

Направду, важко повірити, що Степан Васильченко написав думу-казку «Ось та Ась» ще на початку минулого сторіччя, а не сьогодні, у наші дні. Бо як би сумно не було визнавати, але події революції 20-х років  повторюються знову… Ніби історія не здатна вчитися на своїх помилках, ніби мало було тих невиправданих жертв, тих зламаних надій і скалічених доль… І у ХХІ столітті – ері революційних відкриттів і новітніх технологій ми вкотре маємо платити кров’ю нашим «братам і сусідам»  за власну свободу і незалежність, щоб  не зганьбити героїчного минулого наших предків, щоб вибороти гідне майбутнє для наших нащадків…

Не пощастило нашому народу. 
Дав Бог сусідів, ласих до нашесть. 
Забрали все — і землю, і свободу. 
Тепер забрати хочуть вже і честь.

Так писала відома українська поетеса Ліна Костенко у своїй поемі «Берестечко», здавалося б, писала про події давно минулі, а виявилося, тільки напророчила події прийдешні. І  неможливо пояснити, чого саме домагається наш східний сусід… І яка ж істинна причина, а головне, яка мета стоїть перед росіянами зараз? Невже найбільшій країні Євразії не вистачає території? Невже російській мові, якою говорять мільйони, загрожує зникнення? А головне – чим і коли завинила Росії Україна?  Васильченко на прикладі Ося та Ася намагається дати відповіді на ці запитання… І схоже, таки знаходить їх у банальному прагненні росіян влізти в чужий монастир зі своїми правилами, бажанні приховати за агресивністю власну безпомічність і боягузтво, за неадекватною поведінкою правителів – божевілля всієї нації, за палаючою ненавистю – звичайну заздрість до українського свободолюбства, української відважності і непокори, яких ніколи не було в росіян.

У казці Васильченка все завершується оптимістично. Козак Ось розуміє істинні наміри москаля Ася, а той, в свою чергу, котиться під три чорти. Але чи так все буде у реальному житті? Коли ж нарешті скінчиться це нерівне протистояння  між Україною та Росією? Та й чи скінчиться воно взагалі колись?... Можливо, коли врешті-решт всі українці візьмуть приклад із козака Ося, і зрозуміють, що нічого нам шукати в Росії підтримки: ніколи не простягне нам вона руку допомоги, а тільки підло встромить  ніж у спину, як робила це сотні, тисячі разів! Можливо, коли  ветерани Другої світової з обох боків російсько-українського фронту поховають своїх онуків… Можливо, коли світ прозріє і перестане рахувати смерті, а зробить хоча б щось, щоб їм запобігти… Можливо, коли Росія нарешті захлинеться кров’ю і подавиться своїми  амбіціями… Можливо, тоді все закінчиться, – і Україна нарешті зможе просто жити, нікому  нічого не доводячи, ні з ким не воюючи, жити незалежно і щасливо, як заповідав  Шевченко… Маю надію, що все це й справді колись буде. Але поки що протистояння триває, може, навіть більш гостро, ніж будь-коли раніше. І чим би воно не завершилось, після нього Україна вже не буде такою, якою була колись… Тільки чи стане вона нарешті вільною, як козак Ось, а чи буде підкорятися усіляким Асям – залежить від нас… Головне – пам’ятати уривок з поеми «Берестечко», автором якої є неперевершена Ліна Костенко:

Ні, Ганно, ні! Аби лиш не з Москвою. 
Хай Україну чаша ця мине. 
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою, 

бо ті сплюндрують, а вона ковтне. 

Це чорна прірва з хижою десницею, 
смурна од крові, смут своїх і свар, 
готова світ накрити, як спідницею 
Матрьона накриває самовар. 

Був Київ стольний. Русь була святою. 
А московити — Русь уже не та. 
У них і князя звали Калитою, — 
така страшна захланна калита! 

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки. 
Все загребуще, нарване, хмільне. 
Орел — двоглавий. Юрій — довгорукий. 
Хай Україну чаша ця мине! 

Коли старість на радість

Я хочу за руки триматись до скону

і грітись в обіймах, ну майже до ста.

І не піддаватись людському закону,

що з часом жевріють старечі вуста.

Я хочу любити, як вперше, довіку,

на тебе молитися, як на Христа.

І дихать тобою, немов базиліком,

який нетерпляче в душі пророста.

Я хочу нестримно і вічно кохати.

Ця мрія, здається, є більш ніж проста.

І разом вертати до теплої хати,

де завжди пашітиме кава густа.

Я хочу ростити з тобою онуку,

мені не страшна вже й така висота.

Триматиму завжди лише твою руку…

Й жеврітимуть десь… та не наші вуста!

Що називається не інакше як НОСТАЛЬГІЯ

«Мистецтво – це наша зброя!», – під таким девізом вже вчетверте культурно-патріотичний фестиваль «Республіка» підірвав Кам’янець-Подільський та всю Україну, грандіозно закриваючи фестивальний сезон.

Мабуть, саме таке гасло нині є найвдаліше підібраним, бо, попри важку ситуацію в країні, повинно ж бути щось, що об’єднає усіх нас повсякчас. І добре, коли це «щось», – мистецтво. Адже на фестивалі зібралась публіка з усіх куточків України, не кажучи вже про виконавців: «Роллікс» (Херсон), «Jinjer» (Горлівка), «Skinhate» (Дніпропетровська область), «Патч» (Луганськ), «Fontaliza» (Горлівка), «Мотор'ролла», «Безодня» (Хмельницький), а також київські гурти – «Скрябін», «Dakh Daughters», «Один в каное» і т.д. Були і такі гурти: «Trubetskoy» (хедлайнер фестивалю), «Sciana», «Паліна Рэспубліка», які завітали до нас з Білорусі.

І повірте, ніхто і ніщо не забуте, бо виручені гроші організатори передають на реабілітацію та допомогу військовим (жоден виконавець не відмовився віддати певний відсоток від свого гонорару), тому не варто засуджувати подібні заходи. Неодноразово чуємо: «В країні війна, а вони собі розважаються». Тоді виникає запитання, чи не брали шлюбів у Велику Вітчизняну війну? А українське весілля, як відомо, ніколи не проходило скромно. Хіба то не розваги? Тоді вже краще зібрані кошти передати на допомогу армії, а не засуджувати всіх і вся.

Варто також нагадати, що «Республіка» є некомерційним фестивалем, який не спонсується жодною політичною партією. Про це, очевидно, свідчить закреслений долар у назві та надпис «antimoney fest» на афіші.    

А тепер хотілося б пригадати найприємніше. Отже, почнемо.

«РОЛЛІКС». Хлопці справді віддаються на повну, досі слухаємо пісню «Давай частіше посміхатись», коли впадаємо в «постфестивальну депресію», типу «хочу назад», щоб хоч якось покращити настрій.

Ще пригадується слем, тому, відповідно, атмосферне фото.

PIANO EXTREMIST. Людина, яка знаходить в собі сили творити та дарувати прекрасне в такий непростий для нас всіх час. Його особистий девіз: «Музика має рятувати». На свої концерти він завжди бере скриньку, таким чином, протягом виступу слухачі мають можливість пожертвувати на допомогу армії. Так було і цього разу. Piano Extremist нагадує, що не підтримує жодної організації, окрім своєї особистої ініціативи про допомогу. Він не хоче афішувати свого прізвища та показувати обличчя, а й справді – доброчинність не має обличчя, вона має душу...

Особливо вразив гімн України у виконанні Piano Extremist та публіки. Після чого було прийнято співати гімн на завершення кожного дня. 

Нагадаємо, що вперше виконавця почули на Євромайдані в Києві 24 січня 2014 року під стінами КМДА, після цього він став відомий як екстреміст – людина, яка віддана крайнім поглядам, методам, діям. Відео на https://www.youtube.com/watch?v=PiEJb5oU-6s

«ОДИН В КАНОЕ». Просто взяли карімат, сіли – і насолоджувались. Навіть не йшли в буферну зону. Під таку музику хочеться жити…і цілуватись. Повний релакс! 

Сиділи не тільки ми =)

Отже, «МОТОР’РОЛЛА». Відомий всім гурт, який має вже 10 років за плечима! Неймовірно вразили! А тут вже буферна зона допомогла відчути весь кайф.

А над пропозицією Сергія Присяжного зробити пісню «Це ти» гімном міста, адміністрації Кам’янця-Подільського справді треба було б подумати, бо ж «місто-фортеця, кам'яне серце».

І така очікувана всіма «Восьмий колір», яку просили в проміжках між кожною піснею. 

«СКРЯБІН». Що ж, перші асоціації – це «Мама» і «Коломийки». Зовсім несхожі пісні, під час яких заполоняли абсолютно різні емоції: «Мама» – це сльози, дуже багато було сказано з вуст Кузьми, що стосується наших військових. Особливо запам’ятався вступ: «Я не знаю, як я буду дивитись в очі тим матерям, дітей яких вже немає в живих»; «Коломийки» – це такий собі прояв прямолінійного неприязного ставлення до москалів, без всяких там замовчувань. Бо «хто не скаче, той москаль», а скакали всі =)

Ще пісня «Старі фотографії», під яку, без сумнівів, всі пригадали, подзвонили (або обійняли, якщо вони були поряд) своїх найкращих друзів.

На додаток до мистецької атмосфери вражаюче графіті «Запальний танок», яке було власне у розробці, коли фотографували. Отож, не залишились осторонь і художники.

На завершення, для тих, перед ким постало питання – їхати чи ні на наступну «Республіку», так-от, НОГИ В РУКИ І ТУДИ!!! Бо шикарна атмосфера була не лише біля сцени. Наметове містечко як воно є: пісні під гітару до ранку, вогнище та приємна компанія, біля сцени все тільки починається.

 P.S. Окремий респект:

1. Охоронцям, які завжди дякували та бажали солодких снів;

2. Ведучим, які витримали все, ба навіть струм 200 Вт;

3. «Dakh Daughters» та «Trubetskoy», під час виступу яких навіть не було бажання брати до рук фотоапарат, бо хотілось, щоб ці моменти залишились в пам’яті, а не в цифровому варіанті;

4. Кам’янцю-Подільському, шикарне місто, є на що подивитись та чому позаздрити;

5. Суворій місцевій осі, яка вирішила, шо годі нам дивитись, як на пішохідному чоловік б’є іншого за те, що той його ледь не переїхав.

RESPUBLICA, COME BACK! 

Марія Марковська, Орест Дрималовський.

«Республіка-2014»: коли мистецтво – як зброя!

З 5 по 7 вересня у Кам’янці-Подільському вже вчетверте відбуватиметься cоціокультурний фестиваль «Республіка». Захід щорічно збирає представників різних напрямків сучасного вуличного мистецтва – музики, танцю, фотографії, настінного малюнку. Цьогоріч на триденному фесті діятимуть три сцени. Серед запрошених гостей – знані українські поети, рок-колективи, провідні команди райтерів (художники, що працюють у стилі графіті) з України, Білорусі, Польщі, Росії та Іспанії.

У рамках минулорічних форумів художники-муралісти з різних країн світу займалися розписом занедбаних та аварійних будинків у різних частинах Кам’янця-Подільського. Загальна площа малюнків склала близько 3000 кв.м. 

Цьогоріч у фестивалі братимуть участь близько 40 музичних гуртів не лише з України, а й з-за кордону. Організатори зазначають, що під час складання програми заходу керувалися лиш однією метою – об’єднати у цей непростий для країни час східних і західних українців. Тому географія гуртів доволі широка – тут навіть «Jinjer» з Горлівки і «The Patch» з Луганська.  Також підтримати фестиваль погодилися «Behind the Masquerade» з Німеччини, «Nadija» з Польщі та відома білоруська виконавиця Поліна Республіка. Серед українських рок-колективів – «Скрябін», «Тінь Сонця», «Один в каное», «Роллікс» та інші.

Організатори також заявили про домовленість із хедлайнером всього фестивалю. Проте він наразі побажав залишитися інкогніто. Його ім’я буде офіційно оголошено за декілька днів до початку заходу.

Також цьогоріч на фестивалі громадські діячі зі сходу України проводитимуть відкриті лекції. Серед них - дівчина з жіночої сотні Майдану. Сьогодні вона захищає нашу незалежність у складі добровольчого батальйону “Айдар”. Розкажуть про свій досвід і активісти з Донбасу та Криму, які першими вивішували державні прапори та перебували в полоні у терористів.

«Республіка», що дебютувала у 2011 році, й досі залишається чи не єдиним некомерційним українським фестивалем. Всі зароблені кошти витрачаються на оплату мистецьких акцій і на закупівлю необхідного обладнання для художників-муралістів, їх переїзд і проживання.

Метою цьогорічного фестивалю, як підкреслюють організатори, є об’днання креативної української молоді, популяризація громадського активізму і волонтерства. А однією з основних цілей “Республіки” буде збір коштів для українських військових. Цим займатимуться місцеві волонтери, хмельницький Автомайдан та представники добровольчих батальйонів. Також організатори безкоштовно передадуть 50 квитків для постраждалих військовослужбовців у зоні АТО.

                          
Марія Марковська, Орест Дрималовський.

Хедлайнера фестивалю «Республіка» оголосять 1 вересня

Хедлайнером соціокультурного фесту «Республіка-2014», що відбуватиметься з 5 по 7 вересня у Кам’янці Подільському, стане артист, ім’я якого організатори поки тримають в суворій таємниці. Його організатори оголосять 1-го вересня.  

Серед інших учасників, що виступатимуть на цьогорічній “Республіці” - “Скрябін”, “Тінь Сонця”,  “Sciana”, “Слот”, “Роллікс”, “Dakh Daughters”, “Jinjer”, “Morphine Suffering”, “Infected Rain”, “Vivienne Mort”, “Один в каное”, “Skinhate” та інші. Детальна інформація – у спільнотах “Республіки” в соціальних мережах “Facebook” та «В контакте», а також на офіційному сайті арт-дійства  http://respublicafest.com/

«Щодо таємничого хедлайнера, то просто повірте: він справді вартий того, аби чекати до вересня», - інтригують організатори.

                                       
Марія Марковська, Орест Дрималовський.

На стріт-арт фестивалі «Республіка» зберуть кошти на створення величезного графіті про Майдан

Цьогоріч під час фестивалю «Республіка», що відбудеться у Кам’янці-Подільському 5-7 вересня, художники планують створити великий малюнок на 5-типоверховому будинку у пам’ять про події на Майдані.

Організатори вирішили зібрати гроші через платформу «Cпільнокошт». До цієї справи можуть долучитися усі охочі. Ідею підтримали майже 50 благодійників й на малюнок зібрали 55% необхідних коштів. Долучитися до проекту можна тут http://biggggidea.com/project/687/

Кожен учасник отримає подяку від фестивалю «Республіка» (квитки, футболки, екскурсії, проживання у готелі). Також організатори в рамках заходу планують презентувати проект «Листівки з Майдану».

“Нам дуже важлива ваша підтримка в цьому проекті, завдяки нашим спільним зусиллям в спальному районі міста з’явиться ще один арт-об’єкт, а люди, які приїдуть на фестиваль «Республіка» з різних регіонів України та інших країн світу, зможуть  переглянути, ознайомитись або пригадати революційні події, які відбувалися на Майдані”, – пишуть організатори.

Фестиваль «Республіка» – це автономний проект, який не співпрацює з політичними партіями. Його єдине джерело фінансування - кошти з продажу квитків.

                                                 Марія Марковська, Орест Дрималовський.